Що таке тривожний розлад і як його лікують?

Що таке тривожність і коли вона переростає в розлад? Як відрізнити нормальну реакцію на стрес від патологічної, та що робити, якщо звернутися до фахівця зараз немає змоги?

---

Психіатр і психотерапевт Євген Царук пояснює, як розпізнати тривожний розлад і що може допомогти впоратися з ним.

У чому різниця між звичайною тривогою та тривожним розладом?

«Тривога — це нормальна реакція організму на ситуації, пов’язані з небезпекою або невизначеністю. Наприклад, хвилювання перед іспитом — цілком природне і здорове явище», — пояснює лікар. Така тривога є короткотривалою, відповідає конкретній ситуації та минає після її завершення.

Натомість патологічна тривога — це стан, коли інтенсивність тривоги не відповідає реальним обставинам або ж вона не зникає навіть після завершення ситуації, що її викликала. «Якщо об’єктивної загрози вже немає, але відчуття тривоги не минає — це може бути ознакою тривожного розладу», — додає лікар.

Такі стани впливають на якість життя: людині стає складно виконувати звичні дії, з’являється емоційне виснаження, знижується соціальна та професійна активність. «Дистрес — це комплекс факторів, які обмежують людину в її звичайній життєдіяльності. Наприклад, хтось уникає супермаркетів після панічної атаки, або не може просити про підвищення на роботі через занижену самооцінку», — наводить приклади фахівець.

Одним із проявів тривожних розладів є панічна атака. Проте спектр таких розладів значно ширший і може включати неврастенію, гіпохондричний розлад, соціальну тривожність, соматоформні розлади та інші стани. До того ж тривога часто супроводжує більш серйозні психіатричні діагнози, включно з депресією, шизофренічними станами чи біполярним афективним розладом.

Чому з’являються тривожні розлади?

Попри те, що зовні у людини може все виглядати стабільно — є робота, дах над головою, спокійна атмосфера вдома — тривожні розлади все одно можуть виникати. «Дуже часто чую від пацієнтів: "У мене все добре, але я постійно відчуваю тривогу"», — зазначає лікар.

Причини виникнення тривожних розладів багатофакторні. З одного боку, важливу роль відіграють особистісні риси. Деякі люди від природи мають вищий рівень чутливості до стресу — вони схильні глибше переживати події, більше хвилюватися, навіть у звичайних життєвих ситуаціях. «Можна сказати, що в таких людей є біологічна схильність до тривожності — вони тонше реагують на зовнішній світ», — пояснює фахівець.

З іншого боку, не менш важливі зовнішні фактори. Серед найбільш впливових подій останніх років — пандемія COVID-19, а також повномасштабна війна в Україні. Ці події суттєво змінили повсякденне життя мільйонів людей і стали сильними стресорами. За даними ВООЗ, із 2019 року кількість тривожних розладів у світі зросла у 2–3 рази.

До найпоширеніших тривожних станів, які фіксують останнім часом, належать:

• генералізований тривожний розлад;
• посттравматичний стресовий розлад (ПТСР);
• порушення адаптації;
• неврастенія;
• нервово-психічне виснаження.

«Зараз ми бачимо істотне зростання саме цих станів — і це не просто особисті спостереження, це підтверджується і статистикою», — наголошує лікар.

Як зрозуміти, що це тривожний розлад, які його ознаки?

Першим сигналом, що у вас може бути тривожний розлад, є стійке внутрішнє відчуття занепокоєння, яке заважає нормальному життю. «Людина може помічати емоційні симптоми — постійні нав’язливі думки, відчуття безпорадності, приреченості, втрати контролю. Порушення сну, апетиту, зниження лібідо — також часті ознаки тривожного розладу», — пояснює лікар.

У разі підозри на такий стан варто звернути увагу на суб’єктивні відчуття, а також скористатися онлайн-інструментами — наприклад, опитувальниками та шкалами оцінки рівня тривоги (GAD-7, шкала Бека тощо). Вони не замінять фахову діагностику, але можуть допомогти зорієнтуватися, чи є підстави звернутися до спеціаліста.

Які є типи тривожних розладів і чим вони відрізняються?

У психіатрії існує кілька типів тривожних розладів, кожен з яких має свої особливості:

1. Генералізований тривожний розлад (GAD) — постійна, розлита тривога, не прив’язана до конкретної ситуації. Людина живе з відчуттям, що "щось точно піде не так".
2. Панічний розлад — раптові напади інтенсивної тривоги з фізичними симптомами (серцебиття, задишка, тремор).
3. Соціальний тривожний розлад (соціофобія) — страх осуду чи приниження в соціальних ситуаціях.
4. Фобічні розлади — надмірний страх перед конкретними об’єктами чи ситуаціями (наприклад, літаками або павуками).
5. Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) — наслідок пережитої психотравмувальної події.
6. Тривожний розлад особистості (тривожно-уникаюча особистість) — хронічна тривожність, зумовлена глибокими особистісними рисами, що формуються ще з дитинства.

«Залежно від типу, симптоми можуть відрізнятись, але об’єднує їх спільна риса — стійка тривога, яка не дає людині нормально функціонувати», — додає фахівець.

Які фактори збільшують ризик розвитку тривожного розладу?

Ризик розвитку тривожного розладу значною мірою залежить від поєднання зовнішніх обставин і внутрішньої чутливості людини. «Ключову роль відіграє не лише те, що саме відбувається, а і як довго це триває та як людина це сприймає», — пояснює лікар.

Для однієї людини, скажімо, сесія в університеті може стати сильним стресовим чинником, що триватиме кілька тижнів і викличе хронічну напругу, емоційне виснаження, порушення сну. Для іншої — це буде просто стандартна життєва ситуація, яка не спричинить жодних психоемоційних наслідків. Так само і з іншими подіями: «Хтось може легко пережити невдалу спробу скласти іспит на водійські права, а інший — кілька тижнів носитиме в собі цей стрес».

До факторів ризику тривожного розладу належать:

• Тривалість стресової ситуації. Чим довше людина перебуває у стані напруги, тим більший вплив це має на психіку.
• Невизначеність. Події, в яких важко спрогнозувати результат — наприклад, війна — спричиняють постійний фоновий стрес.
• Індивідуальна чутливість. Люди з вищою емоційною реактивністю або схильністю до тривоги сприймають ті самі обставини значно гостріше.

«Можна сказати, що двоє людей проходять через схожі обставини, але для одного це досвід, а для іншого — травма», — зазначає фахівець.

Таким чином, розуміння власної вразливості та спостереження за тим, як ті чи інші ситуації впливають на самопочуття, — важливий етап у профілактиці та своєчасному лікуванні тривожного розладу.

В яких випадках варто звернутися до лікаря і до якого саме?

Іноді ми можемо не одразу зрозуміти, що за постійною тривогою, нервовістю або емоційним виснаженням стоїть тривожний розлад. Але якщо ви вже кілька тижнів живете у стані постійного напруження, маєте проблеми зі сном, апетитом, концентрацією, починаєте уникати людей чи ситуацій — це вже може бути ознака, що настав час звернутися до фахівця.

З чого почати?

Перше, що можна зробити самостійно — пройти діагностичний тест на тривожний розлад онлайн. Вони не ставлять діагноз, але допомагають запідозрити, що це вже не норма. Найбільш відомі та надійні:

• Шкала тривоги Бека (BAI).
• Шкала депресії Бека (BDI-II).
• GAD-7 — тест на генералізований тривожний розлад.
• PHQ-9 — для скринінгу депресивних станів.

Проходження кожного з них займає буквально 1,5–2 хвилини. Інструкція проста, структура питання — зрозуміла. Варто пошукати в інтернеті, наприклад, за запитами: "тривожний розлад тест", "шкала Бека тривожність онлайн", або "GAD-7 українською".

До кого звертатися?

Якщо ви бачите, що у вас виражені ознаки тривожного розладу — звертатися варто до психіатра. Це не страшно і не соромно. Навпаки: психіатр — це лікар, який має повну клінічну картину того, як працює мозок у стані тривоги, і може визначити, чи достатньо лише психотерапії, чи вже потрібно підключити медикаментозне лікування. Лікар розповість, що приймати при тривожному розладі та підбере відповідні ліки.

Чому не одразу до психолога? Бо у складних випадках, які часто трапляються в нашій реальності, важливо розуміти, на якому рівні вже є порушення — можливо, це не просто реакція на стрес, а вже зміни в роботі мозку.

Наприклад, при генералізованому тривожному розладі (GAD), відбувається посилене стимулювання амигдали (мигдалика) — частини мозку, яка відповідає за відчуття небезпеки. Водночас зменшується гіпокамп — структура, що відповідає за пам’ять і розпізнавання реальних загроз. Це створює ефект "замкнутого кола", де навіть після завершення стресових подій мозок продовжує реагувати, ніби небезпека триває.

Якщо психіатр — це лячно?

Якщо ви ще не готові одразу йти до психіатра — зверніться хоча б до сімейного лікаря або невролога. Це також медичні спеціалісти, які розуміють, як працює мозок і як діагностувати первинні тривожні стани. Вони можуть скерувати до потрібного фахівця, виключити ендокринні проблеми (наприклад, гіпотиреоз), і допоможуть розпочати лікування.

Як лікують тривожні розлади?

Лікування тривожного розладу зазвичай включає два основних компоненти — психотерапію та медикаментозну підтримку, а в ідеалі — їх комбінацію.

1. Психотерапія — це не миттєвий процес. Вона може тривати від кількох місяців до кількох років, залежно від індивідуального стану, життєвих обставин і глибини проблеми. Це довгостроковий, але дуже цінний процес. Найбільш ефективним підходом на сьогодні вважається когнітивно-поведінкова терапія (КПТ) — це єдиний напрямок психотерапії з доведеною ефективністю для тривожних розладів. Але КПТ не є універсальною для кожного: комусь більше підходить психодинамічна терапія, схемотерапія чи EMDR (десенсибілізація та репроцесінг за допомогою рухів очей). Важливу роль грає терапевтичний альянс — наскільки комфортно вам з вашим терапевтом, чи є довіра, відчуття безпеки. 
2. Медикаментозна терапія — ще один важливий інструмент, який використовують при виражених або хронічних тривожних станах. Психіатр може призначити анксіолітики, антидепресанти чи інші препарати, залежно від ситуації. Полегшення може наступити вже через 2–4 тижні — саме за цей час більшість пацієнтів повертаються до відносно функціонального стану: покращується сон, апетит, концентрація, працездатність. Але важливо розуміти, що повне одужання — це процес, а не одноразовий прийом ліків.

Також не рідкість, коли людина ніби й лікується — і психотерапія є, і медикаменти призначені — але ситуація не покращується. Причин може бути багато:

• не підійшов підхід психотерапії;
• не встановився контакт з терапевтом;
• не дотримано схему лікування (наприклад, людина скасувала ліки через побічні ефекти або не дочекавшись ефекту).

Тому важливо інформувати лікаря про все, що ви відчуваєте, і не кидати лікування самостійно. У багатьох випадках лікування вимагає персоналізованого підходу, адаптації схеми або навіть зміни терапевта чи методики.

Як допомогти собі самостійно?

Іноді людина може усвідомлювати, що має тривожні симптоми, навіть пройти тест і побачити результат, але не має змоги звернутися до психіатра чи психотерапевта. У такому разі існує низка речей, які можна зробити самостійно, аби полегшити свій стан.

Профілактика і базові звички

Найефективніше — це дотримання простих, але дієвих речей: режим дня, гігієна сну, цифрова гігієна, повноцінне регулярне харчування. Лікарі всіх спеціальностей наголошують на цих базових звичках, бо саме вони створюють фундамент для психічного і фізичного здоров’я.

Фізична активність

Навіть звичайні прогулянки мають позитивний вплив. Якщо немає медичних протипоказань, заняття спортом можуть суттєво допомогти. Фізична активність стимулює синтез серотоніну й дофаміну — нейромедіаторів, які врівноважують гормони стресу.

Є закон нейробіології: все, що відбувається в голові, впливає на тіло, все, що відбувається в тілі — впливає на голову. Саме тому тілесні практики можуть мати глибокий терапевтичний ефект навіть при психічному дискомфорті.

Інтенсивні навантаження теж допустимі, якщо вони відповідають можливостям людини та підходять їй емоційно. Але важливо враховувати, що це не обовʼязково, комусь більше підійде щось м'яке — наприклад, медитація.

Інструменти самодопомоги

Є багато доступних технік з когнітивно-поведінкової терапії (КПТ), які можна застосовувати самостійно:

• дихання по квадрату;
• заземлення;
• візуалізація безпечного місця;
• релаксація за Джейкобсоном.

Ці вправи є у відкритому доступі, вони нескладні та можуть стати хорошим ресурсом підтримки, особливо тимчасово — до звернення до фахівця.

Індивідуальний підхід

Важливо обирати ті методи, які підходять особисто вам. Не кожному допоможе спорт чи йога — комусь важливо мати спокійний ритуал, іншим — діяти активно. Не треба змушувати себе робити щось, що викликає додатковий дискомфорт. Це нормально.

Не ігноруйте сигнали тіла

Тіло — це індикатор. Якщо ви помічаєте симптоми — зміни у сні, настрої, самопочутті, мотивації чи фізичні відчуття, — варто на них зважати. Це не завжди означає щось критичне, але може бути приводом зупинитися і проаналізувати свій стан.

Не бійтесь звернутися до лікаря

І головне: звернення до лікаря — не слабкість, а відповідальна дія. Якщо ви не можете зараз звернутися — тимчасово використовуйте доступні ресурси. Але краще не чекати погіршення, а вчасно отримати фахову допомогу. Бо лікування на ранньому етапі — легше та ефективніше.

У повному інтерв’ю для подкасту Євген Царук розповідає ще більше цікавого — наприклад, про типового пацієнта з тривожним розладом: хто частіше звертається по допомогу, чому це здебільшого жінки, і яку роль у цьому відіграють діти. А ще — чому старше покоління досі боїться психіатрів через образ “гамівної сорочки”, і як з цим боротися. У розмові ще більше живих прикладів, особистих спостережень і практичних порад.