діюча речовина: моксифлоксацин (moxifloxacin);
1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить моксифлоксацину гідрохлориду у перерахуванні на моксифлоксацин 400 мг;
допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, натрію крохмальгліколят (тип А), повідон К 29/32, магнію стеарат, покриття Opadry 03F84827 рожевий*;
*Opadry 03F84827 рожевий: гіпромелоза, титану діоксид (Е 171), заліза оксид червоний (Е 172), поліетиленгліколь, тальк.
Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.
Основні фізико-хімічні властивості: таблетки, вкриті плівковою оболонкою, рожевого кольору, капсуловидної форми, гладкі з обох сторін.
Протимікробні засоби для системного застосування. Антибактеріальні засоби групи хінолонів. Код АТХ J01M А14.
Механізм дії
In vitro моксифлоксацин ефективний щодо багатьох грампозитивних та грамнегативних мікроорганізмів. Бактерицидна дія моксифлоксацину обумовлена інгібуванням обох типів ІІ топоізомерази (ДНК-гіраза та топоізомераза IV), необхідних для реплікації, транскрипції та відновлення бактеріальної ДНК.
Вважають, що залишок С8-метокси сприяє активності та послаблює селекцію резистентних мутантів грампозитивних бактерій порівняно із залишком С8-Н. Наявність великого дициклоамінового залишку в положенні С-7 запобігає активному відтоку, пов’язаному з генами norA або pmrA, які виявлено у деяких грампозитивних бактерій.
Фармакодинамічні дослідження вказують на те, що моксифлоксацин має залежну від концентрації бактерицидну активність. Мінімальні бактерицидні концентрації (МБК) зазвичай, відповідають мінімальним інгібуючим концентраціям (МІК).
Вплив на кишкову флору у людини
У двох дослідженнях за участю добровольців після перорального застосування моксифлоксацину відзначалися нижченаведені зміни у кишковій флорі. Знижувалася кількість E.coli, Bacillus spp., Enterococcus та Klebsiella spp., а також анаеробів Bacteroides vulgatus, Bifidobacterium spp., Eubacterium та Peptostreptococcus. Спостерігалося підвищення кількості Bacteroides fragilis. Кількість вказаних вище мікроорганізмів поверталася у межі норми упродовж двох тижнів.
Механізм резистентності
Механізми резистентності, за рахунок яких інактивуються пеніциліни, цефалоспорини, аміноглікозиди, макроліди і тетрацикліни, не впливають на антибактеріальну ефективність моксифлоксацину. Інші механізми резистентності, такі як бар’єри проникнення (поширені у Pseudomonas aeruginosa) та механізми відтоку, можуть впливати на чутливість до моксифлоксацину.
Формування резистентності до моксифлоксацину in vitro спостерігали як поступовий процес, який полягає в точкових мутаціях обох типів ІІ топоізомерази, ДНК-гірази та топоізомерази IV. Моксифлоксацин є слабким субстратом для механізмів активного відтоку у грампозитивних мікроорганізмів.
Спостерігається перехресна резистентність з іншими фторхінолонами. Однак, оскільки моксифлоксацин інгібує обидві топоізомерази ІІ та IV зі схожою активністю деяких грампозитивних бактерій, ці бактерії можуть бути резистентними до інших хінолонів, але чутливими до моксифлоксацину.
Контрольні точки
Таблиця 1
Клінічні МІК та контрольні точки дискової дифузії для моксифлоксацину (01.01.2011) за даними EUCAST (Європейський комітет із тестування антимікробної чутливості )
Мікроорганізм |
Чутливий |
Резистентний |
Staphylococcus spp. |
≤ 0,5 мг/л ³ 24 мм |
> 1 мг/л < 21 мм |
S. pneumoniae |
≤ 0,5 мг/л ³ 22 мм |
> 0,5 мг/л < 22 мм |
Streptococcus групи A, B, C, G |
≤ 0,5 мг/л ³ 18 мм |
> 1 мг/л < 15 мм |
H. influenzae |
≤ 0,5 мг/л ³ 25 мм |
> 0,5 мг/л < 25 мм |
M. catarrhalis |
≤ 0,5 мг/л ³ 23 мм |
> 0,5 мг/л < 23 мм |
Enterobacteriaceae |
≤ 0,5 мг/л ³ 20 мм |
> 1 мг/л < 17 мм |
Контрольні точки, не пов’язані з видом* |
≤ 0,5 мг/л |
> 1 мг/л |
* Контрольні точки, не пов’язані з видом, були визначені головним чином на підставі даних фармакокінетики/фармакодинаміки та не залежать від поширення МІК специфічних видів. Ці дані використовують тільки щодо видів, яким не надавали контрольних точок за окремими видами, та не використовують щодо видів, у яких інтерпретаційні критерії підлягають визначенню. |
Мікробіологічна чутливість
Частота набутої резистентності може змінюватися залежно від географічного розташування регіону та протягом часу, визначеного для певних видів мікроорганізмів. Бажано мати доступ до інформації щодо локальної резистентності мікроорганізмів, особливо при лікуванні тяжких інфекцій. У разі необхідності слід звертатися за консультацією до експерта з питань антибіотикорезистентності, коли місцеве домінування резистентності виявляється настільки сильним, що вплив лікарського засобу щонайменше на деякі види інфекційних збудників залишається під сумнівом.
Чутливі види
Аеробні грампозитивні мікроорганізми
Gardnerella vaginalis
Staphylococcus aureus* (чутливий до метициліну)
Streptococcus agalactiae (група B)
Streptococcus milleri group* (S. anginosus, S. constellatus та S. intermedius)
Streptococcus pneumoniae*
Streptococcus pyogenes* (група A)
Streptococcus viridans група (S. viridans, S. mutans, S. mitis, S. sanguinis, S. salivarius, S. thermophilus)
Аеробні грамнегативні мікроорганізми
Acinetobacter baumanii
Haemophilus influenzae*
Haemophilus parainfluenzae*
Legionella pneumophila
Moraxella (Branhamella) catarrhalis*
Анаеробні мікроорганізми
Fusobacterium spp.
Prevotella spp.
Інші мікроорганізми
Chlamydophila (Chlamydia) pneumoniae*
Chlamydia trachomatis*
Coxiella burnetii
Mycoplasma genitalium
Mycoplasma hominis
Mycoplasma pneumoniae*
Види, які можуть набувати резистентності
Аеробні грампозитивні мікроорганізми
Enterococcus faecalis*
Enterococcus faecium*
Staphylococcus aureus (метицилінрезистентний)+
Аеробні грамнегативні мікроорганізми
Enterobacter cloacae*
Escherichia coli*#
Klebsiella pneumoniae*#
Klebsiella oxytoca
Neisseria gonorrhoeae*+
Proteus mirabilis*
Анаеробні мікроорганізми
Bacteroides fragilis*
Peptostreptococcus spp.*
Резистентні види
Аеробні грамнегативні мікроорганізми
Pseudomonas aeruginosa
* Продемонстровано задовільну активність щодо впливу на чутливі штами під час клінічних досліджень у рамках затверджених клінічних показань.
#Штами, які виробляють ESBL, є зазвичай резистентними до фторхінолонів.
+Показник резистентності > 50 % в одній або більше країн.
Всмоктування та біодоступність
При пероральному прийомі моксифлоксацин швидко та майже повністю всмоктується. Абсолютна біодоступність досягає майже 91 %.
У разі застосування одноразових доз 50–800 мг та добових доз 600 мг протягом 10 діб фармакокінетика є лінійною. Рівноважний стан досягається протягом трьох днів. Після прийому пероральної дози 400 мг максимальна концентрація в крові (Сmax) досягається протягом 0,5–4 годин і становить 3,1 мг/л. Максимальна та мінімальна плазмові концентрації в рівноважному стані (400 мг 1 раз на добу) становлять 3,2 та 0,6 мг/л відповідно. У рівноважному стані експозиція у межах інтервалу дозування майже на 30 % вища, ніж після застосування першої дози.
Розподіл
Моксифлоксацин швидко розподіляється в екстраваскулярному просторі, після застосування дози 400 мг площа під фармакокінетичною кривою «концентрація–час» (AUC) становить 35 мкг/л. Об’єм розподілу в рівноважному стані дорівнює 2 л/кг. Як встановлено в експериментах in vitro та ex vivo, зв’язування з білками плазми крові становить приблизно 40–42 % та не залежить від концентрації препарату. Моксифлоксацин зв’язується в основному з альбуміном у плазмі крові.
Таблиця 2
Пікова концентрація (середнє геометричне) після перорального прийому одноразової дози моксифлоксацину 400 мг:
Тканина |
Концентрація |
Місцевий рівень – рівень у плазмі крові |
Плазма |
3,1 мг/л |
- |
Слина |
3,6 мг/л |
0,75–1,3 |
Вміст пухиря |
1,61 мг/л |
1,71 |
Слизова оболонка бронхів |
5,4 мг/кг |
1,7–2,1 |
Альвеолярні макрофаги |
56,7 мг/кг |
18,6–70,0 |
Рідина епітеліальної вистілки |
20,7 мг/л |
5–7 |
Гайморова порожнина |
7,5 мг/кг |
2,0 |
Етмоїдальні пазухи |
8,2 мг/кг |
2,1 |
Назальні поліпи |
9,1 мг/кг |
2,6 |
Інтерстиціальна рідина |
1,02 мг/л |
0,8–1,42,3 |
Жіночі статеві органи* |
10,24 мг/кг |
1,724 |
* Внутрішньовенне застосування одноразової дози 400 мг.
1 10 годин після введення.
2 Вільна концентрація.
3 Від 3 до 36 годин після введення дози.
4 В кінці інфузії.
Метаболізм
Моксифлоксацин підлягає біотрансформації II фази і виводиться з організму нирками, а також із фекаліями/жовчю як у незміненому стані, так і у вигляді неактивних метаболітів: сульфосполук (М1) і глюкуронідів (М2). М1 та М2 мікробіологічно неактивні. Під час досліджень in vitro та клінічних досліджень фази І не спостерігалося метаболічної фармакокінетичної взаємодії з іншими препаратами, задіяними у біотрансформації фази І за участю ферментів системи цитохрому Р450. Ознаки окиснювального метаболізму відсутні.
Виведення з організму
Період напіввиведення препарату становить приблизно 12 годин. Середній загальний кліренс після введення 400 мг становить від 179 до 246 мл/хв. Нирковий кліренс становить приблизно 24–53 мл/хв та свідчить про часткову канальцеву реабсорбцію препарату з нирок. Після прийому дози 400 мг виведення із сечею (близько 19 % – лікарський засіб у незміненому вигляді, близько 2,5 % – М1 та близько 14 % – М2) та калом (близько 25 % – лікарський засіб у незміненому вигляді, близько 36 % – М1 та відсутність виведення у вигляді М2) загалом становило близько 96 %. Супутнє застосування ранітидину та пробенециду не змінює нирковий кліренс препарату.
Фармакокінетика у різних груп пацієнтів.
Пацієнти літнього віку та пацієнти з низькою масою тіла
У здорових добровольців із низькою масою тіла (зокрема у жінок) та у здорових добровольців літнього віку спостерігали вищу концентрацію препарату в плазмі крові.
Ниркова недостатність
Не виявлено істотних змін фармакокінетики моксифлоксацину у пацієнтів із порушеннями функції нирок (включаючи пацієнтів із кліренсом креатиніну ˃ 20 мл/хв/1,73 м2). Оскільки функція нирок знижується, концентрація метаболіту М2 (глюкороніду) збільшується до показника 2,5 (у пацієнтів із кліренсом креатиніну < 30 мл/хв/1,73 м2).
Порушення функції печінки
За даними досліджень фармакокінетики, які проводили за участю пацієнтів із печінковою недостатністю (класи А–С за класифікацією Чайлда-П’ю), неможливо визначити, чи є різниця порівняно зі здоровими добровольцями. Порушення функції печінки було пов’язане з більшою дією М1 у плазмі крові, тоді як дія вихідної лікарської речовини була порівнянною з дією у здорових добровольців. Достатнього досвіду клінічного застосування моксифлоксацину для лікування пацієнтів із порушеннями функції печінки немає.
Лікування нижченаведених бактеріальних інфекцій, спричинених чутливими до моксифлоксацину мікроорганізмами (див. розділи «Фармакологічні властивості», «Особливості застосування» та «Побічні реакції»), у пацієнтів віком від 18 років.
За наступними показаннями моксифлоксацин слід застосовувати лише тоді, коли вважається недоцільним використання інших антибактеріальних засобів, які зазвичай рекомендують для лікування таких інфекцій:
За наступними показаннями моксифлоксацин слід призначати тільки тоді, коли застосування інших антибактеріальних засобів, які зазвичай рекомендують для початкового лікування нижчезазначених інфекцій, є недоцільним, або коли вказане лікування було неефективним:
Таблетовану форму моксифлоксацину можна застосовувати для закінчення курсу лікування, в якому стартова терапія парентеральною формою моксифлоксацину була ефективною і була призначена за такими показаннями:
Таблетована форма моксифлоксацину не рекомендується для стартового лікування будь-яких інфекцій шкіри та підшкірних структур або у разі тяжкого перебігу негоспітальної пневмонії.
Слід звернути увагу на офіційні інструкції з належного застосування антибактеріальних засобів.
У процесі доклінічних і клінічних досліджень після застосування моксифлоксацину спостерігалися зміни в електрофізіології серця у вигляді подовження інтервалу QT. Тому з міркувань безпеки препарат протипоказано пацієнтам із: